Tuesday, November 25th, 2014

motorrr_family: (крепость)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] kontrolfrik в Нарешті хтось не просто сказав, а реально спробував це зробити
Современное искусство и милиционер. Аркадий Штейнберг на американской выставке в Сокольниках (1959)

"Он рассказывал, как в 1959-м ему добыли билет на первую Американскую выставку в Сокольниках. Он отправился прежде всего в павильон искусства, где оказался единственным посетителем, прочие толпились близ технических чудес. Неторопливо ходил от холста к холсту, разглядывая то, что и в репродукциях тогда мудрено было раздобыть, например, Поллока. И вдруг к нему подошёл дежурный милиционер и, извинившись, спросил: не художник ли он? На утвердительный ответ попросил разрешения походить с ним по выставке, у него, мол, несколько вопросов есть, а спросить некого. Вопросы были с виду несколько наивными, но по существу неожиданно дельными. И Штейнберга этот странный блюститель порядка заинтересовал небычайно. Он, конечно, захотел утолить любопытство -- и услышал историю замечательную. Милиционер впервые тут дежурил в день открытия. Публика нахлынула, битком набилась, но, увидев лишь картинки, да непонятные, быстренько очистила помещение и больше не появлялась. Милиционер остался один. И от нечего делать стал разглядывать: что это он охраняет? И возмутился -- какие-то линии, пятна, черт-те чего, дурят американцы нашего брата, издеваются, да я такого за день намалюю, сколько захочу! Нормальная, в общем, реакция рядового советского гражданина-милиционера. Удивительное произошло после: он не только сказал, но и попробовал сделать. После дежурства, по пути домой, завернул в писчебумажный магазин, купил альбом для рисования и школьную акварель. Поужинал, чаю попил. Потом раскрыл альбом, кисточку в воду макнул и... ничего не получилось. Я, говорит, просидел два дня, и ничего, только бумагу перевёл. И подумал, что, наверно, чего-то не понимаю в этих американских картинках, и хорошо бы дождаться какого-нибудь художника, чтобы с ним об этом поговорить...

"Я про этого милиционера, -- закончил Штейнберг, -- вспомнил года три спустя, когда Хрущёв ходил по Манежу и учил художников тому, что такое "искусство"..."

Перельмутер В. Контуры потерянного рая // Воспоминания об Аркадии Штейнберге: "Он между нами жил..." / Сост. В. Перельмутер. -- М.: Русский импульс, 2008. -- С. 135-136.

дяка [livejournal.com profile] dmitrivrubel 

motorrr_family: (крепость)
мой старый журнал и пост о том, как я жила во Львове.
пять лет назад.

Оригинал взят у [livejournal.com profile] tishina_i_pokoj в Оригінально.
Боже, яке надзвичайне місто!

Думала, спізнююся у кіно на 19-у.
Прийшла о 19-15. А там черга до залу за квитками. І ще показ не розпочався.
Думаю - чудово! Нарешті я вловила темп цього міста!

Через п*ять хвилин у черзі почулося, що сидячих місць немає.
Тож за півціни можна постояти якихось там 100 хвилин перегляду мультиків.

Стою далі. Це місто точно навчить мене терплячості.

Купила таки квиточок за 10 гривень замість 20-и. Ну не квиточок, просто за вхід заплатила. Бо там просто гроші збирали до конвертика.

У залі горить світло, усі вже на місцях, дехто сидить у проході. На екрані йдуть якісь анімаційні кліпи і голосно грає музика. Народ розмовляє, у залі шумно.

Я тут точно навчусь дивуватися.
Я мало не подумала, що буду теж сидіти у проході на сходинках.
Але повз мене пробігла одна з організаторів цього дійства і кинула у мій бік: "Зпереду ми стільці доставили. Є місця!"

Ну добре, думаю. Хай вже на стільцях.

Мене випередили. Хто зна звідки з*явилося п*ять осіб прямо переді мною. Вони хутко зайняли стільчики, що лишилися.

Розчарування? Де там! Он, бачу, вільне крісло, ніби мене чекає, м*якеньке, у першому ряду...
Підходжу. Точно - моє!

Щойно сіла, здивовано притихла. Здивовано, бо вже майже опів на восьму, а показ чи то вже розпочато, але при освітленні та у повному шумі. Чи то просто львівська молодь передбачувано непунктуальна, що організатори чекають на усіх, хто спізнюється. Через хвилину я вже просто отримувала насолоду від того, наскільки ці люди відверто відрізняються від тих, до кого я звикла.

Нарешті одна із організаторів коротенько розказала, що ми будемо дивитися і - почалося, нарешті.
Хоча, насправді, отого відчуття "нарешті!" не було. То я так просто написала. Але не було того терпкого очікування. У цьому місті ніби час по-іншому себе поводить. Просто вимкнули світло і почався показ.

Перший мультфільм мене вразив. Дуже глибоко. Але аплодували йому наприкінці досить сухо.
Зізнаюся.
Я взагалі не аплодувала.
Я думала.
Над тим, що насправді ми усі такі яскраві, так хочемо виділятися, що коли глянути на натовп, то це просто картата сорочка. І куди поділася та славетна оригінальність? Люди втрачають чистоту своєї індивідуальності, вважаючи, що "випєндрьож" - то і є їхнє Я.

Білий колір, молоко, ватман, глина...

От із чого починається індивідуальність. Із нічого і, водночас, із усього.

Не із темної безодні, а зі світлого буття.

Перефарбую завтра стіни магазину у білий. Бо тоді кожна деталь буде сприйматись як диво. Коли покласти усі наші таланти, навички, уміння, мрії на білий аркуш паперу, виявиться, що ми і без "випєндрьожу" досить талановиті.

Я за білий світ! - вирішила я. І зал тихенько зааплодував.

Почався наступний анімаційний фільм.
Вже не пам*ятаю про що. Бо хотіла дуже закарбувати у пам*яті саме першу стрічку.
Закортіло зібрати завтра молодь і дати їм по пензлику, білої фарби і фарбувати усі стіни будинку в білий.
Але пофарбуємо завтра лише 4 своїх, у магазинчику.
Щоб кожен, хто до нас заходитиме, одразу бачив -о, тут оригінально!


----




То цей Рудий Пес мене надихає на все останнім часом. Йому дякую.
Звідки він узявся? Не розумію.



December 2014

S M T W T F S
  12 345 6
78910 11 12 13
14151617181920
21222324252627
28293031   

Most Popular Tags

Expand Cut Tags

No cut tags