Рефлексія на казна що..

[motorrr_family]

рефлексия моего любимого мужа на все мои пинки )


Оригинал взят у dandydaddy в Рефлексія на казна що..

вчора ми здружиною трохи рилися копалися в мені, що то я за звір такий, що на все забив та нічого не хоче, розлінився та тільки що не відростив собі велетеньського живота.
як з Іринкою розмовляєш, то і жити хочеться і робити щось, а як сам починаєш щось обмислювати, то аж моторошно, сум бере.
розібрали мене по поличках, розклали на кварки, на атоми, щось там є в мене і творчого, і навчатися щось в мені хоче, і здоров"я також підтримувати.
піду від початку, спершу було навчання, накопали там мільйони скарбів: навчатися хочу, це зрозуміло, навчитися ще одній мові (дуже давно хочу вивчити німецьку) "ліричне відхилення від курсу та виведення думки на інше поле, повипасатися: 2 дні тому поставив собі на свій дроїд приблуду, що кожен день нариває якийсь гєдіхьт (тобто віршований твір) відомих німців, і що саме зворушливе, я прочитав вчора тей вірш і зрозумів 2 перші рядки так би мовити без перекладача, дослівно, бо всі тії слова я знав! от цікавина", так от, повертаючись до основного питання та заганяючи думку в стійло: навчитися шити, та навіть скоріше класти рівну строчку, бо ж шити ніби вмію, але трохи так косенько, і на курси ходив кравця, тож швейку та ножиці тримати вмію). далі є в мене набір різців по дереву, купив собі зовсім недавно, щось так просто сподобалися вони мені, та і з деревиною люблю щось робити, отже різці є треба вчитися різати дерево. ще до навчання я відніс драматургію, є така давня мрія навчитися писати сценарії та п"єси. І насамкінець - хочу навчитися плавати. так я не вмію плавати, навіть більше - я коли зонурююся у воду по груди - починаю задихатися, звідки така реакція на воду в мене я не знаю, або не пам"ятаю, але з цим дуже важко боротися. я не хочу йти вчитися плавати тому що мені соромно, тому що мені лячно і тому що я задихаюся.
і де ж рефлексія?
все що написав - схоже на якийсь партійний звіт - зробили те, записали те, вирішили те... а де тут я сам? я тут у страху перед водою! я тут у лінощах, що не хочуть з мене вискочити так от відразу, вони цупко тримаються за мене, це бійня між раєм та адом, Міхаїл та Гавріїл проти Люцифєра, добро зі злом.. а от де тут що я для себе не точно визначив, чи так вже погані лінощі? (ох як добре Люцик засів всередині, лінощі то не пагано, лінощі то є суть людська))).
так, мені дуже потрібна допомога, я дуже вдячний Іринці, що вона допомагає витягати бегемота з болота, але мене при цьому дуже бісить, що я сам не можу собі допомогти, моє ЕГО просто дибки стає, коли Іринка щось мені пояснює, до чого в принципі я і сам дійшов би якщо йшов би, знову виступають воїни Люцифєра - гординя та пихатість (я сам, я весь такий охуєнний..), а просто отримати допомогу (яка мені вже просто конче потрібна), та подякувати за те, то ж нє!!! як то я ще й дякувати винен за те що в мені риються, за те що витягають з мене просто цілісінькі відра лайна, що заляпало, забруднило, поглинуло та покрило все теє срібло-золото, що було (а воно таки було!! і я навіть це пам"ятаю).
та де ж тая клятая рефлексія???
а рефлексія в тім, що хочу змін, а робити нічого не хочу, не можу, поки що, заставити, напружитися, встати, зробити те що кажу, а кажу багато, дуже багато...

процес відновлення - почав робити принаймні 2 пункти: встав (точніше мене пихнули чарівним копняком) о 5-ій ранку, почав тренувати рівнісіньку строчку на своїй швейці.